Казка "ЛИСИЧКА ТА ЇЇ ТОВАРИШІ", Микола Зінчук - 8 Марта 2009 - Персональный сайт Сделать бесплатный сайт с uCoz
 
Вівторок
06.12.2016
05:49
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Малятам
Главная Регистрация Вход
»
Меню сайта

Категории каталога
Оповідання [25]
Казки, байки, легенди [13]
Мультики і відео онлайн [11]
Дитяча література [8]
Музика [3]
Для мамусь і татусів [16]
Моя творчість [32]
Приказки [42]
Колискові [29]
Дитяча майстерня [2]
Вчимося пізнавати світ [7]
Скоромовки [2]
Карта імен [4]
Вірші [80]
Загадки [2]
Пісеньки (тексти,ноти) [3]
Книжкова полиця [27]
Покуття [16]
Корисні ресурси і посилання [20]
Біблія для наймолодших [2]

Наш опрос
Які розділи для вас найцікавіші
Всього відповідей: 2427

Главная » 2009 » Березень » 8 » Казка "ЛИСИЧКА ТА ЇЇ ТОВАРИШІ", Микола Зінчук
20:08
Казка "ЛИСИЧКА ТА ЇЇ ТОВАРИШІ", Микола Зінчук

 

Казка "ЛИСИЧКА ТА ЇЇ ТОВАРИШІ"

Автор: Микола Зінчук

   Була лисичка. Жила собі сама у своїй хаті в лісі. А ще були в тому лісі кабан, ведмідь, вовк і зайчик. Ті всі четверо жили разом. Лисичка що зроби собі хату, вони їй завалять, що зробить — вони завалять. Іде вона лісом та й плаче, що вони знущаються над нею. Йде та й здибає кота.

 

   — Добрий день, котику!

   — Добре здоровля, лисичко. Куди ти йдеш?

   — Іду десь, — каже, — в поле, може, миш пійму.

   — І я мишами живлюся. А тепер я вже старий і не годен миші ловити, то хазяїн нагнав мене від хати. Не хоче вже давати мені їсти.

 

   Каже лисичка:

   — Гай, ідім зо мною. Будеш зо мною разом жити, будем годуватися обоє разом.   Пішов з нею котик. Ідуть вони, йдуть і здибають пса.

 

   — Добрий день! — кажуть до пса.

   — Дай Боже здоровля.

   — Куди йдеш?

   — Іду в степ, може, якогось стерва найду, щось поїм. Бо я старий став, уже не гавкаю. Хазяїн нагнав мене від хати, то йду.

   — Гай, — каже, — іди до мене, будем разом жити. Гезде й котик є.

 

   Пес каже:

 

   — Добре, най буде.

   І пристав пес до неї. Ідуть вони всі троє далі, здибають вівцю. Каже лисичка до вівці:

 

   — Добрий день, кумо! Куди йдеш?

   — Іду, — каже, — бо хазяїн мене нагнав. Вже стара я, ягнят не роблю, молока не даю. Не дає мені хазяїн їсти.

 

   Каже лисичка:

 

   — Йди до нас, будеш разом з нами жити. Гезде котик і пес є, і ти будеш з нами.

   — Добре, най буде.

 

   Ідуть вони всі четверо. Ідуть далі, здибають качку.

 

   — Добрий день!

   — Доброго здоровля.

   — Куди ти йдеш?

   — Іду, може, десь попасуся. Хазяї нагнали мене, бо я вже стара, яйця не несу. Не дали мені їсти і відправили мене.

   — Ти знаєш, гай, іди до нас. У нас уже є кумпанія. І ти будеш з нами годуватися.

   — Най буде, — сказала качка і приєдналася до їхньої кумпанії.

   — Гай, ідем назад туди, — сказала лисичка, і вернулися вони на то місце, де вона жила.

 

   Зробили собі там нову хату і жиють. А ті звірі вже до них не йдуть. Чули вони, що лисичка вже назбирала собі кумпанію, що вона не сама. І думають, що їм робити. Як би піти до неї та взнати, що там у неї за сила є, щоб їй робити збитки? Але не знають вони, як до неї підійти. Порадилися:

 

   — Гай, робім обід. Зробим обід і взнаєм, яка в неї сила є.

   Готуються вони до того обіду. Зготували, що треба, і каже кабан до вовка:

   — Іди, бри вовче, попросиш їх на обід. Попросиш лисичку і тих звірів, що в неї є.

 

   А вовк і каже:

   — Я не йду, мене там з’їдять. Я боюся, іди ти, бри.

 

   А кабан йому:

   — Що, — каже, — я піду? Та там вчеплять мене зубами та й пірвуть. Я боюся.

 

   Ну й що? Кабан не йде. Вовк каже до ведмедя:

   — Іди ти, бри.

 

   — Та як, — каже, — я піду? Я такий здоровий, — каже, — я там не просунуся в двері. Та зніму двері на себе — й вони мене там розірвуть. Я боюся.

 

   Каже ведмідь до зайця:

   — Нікому, лиш тобі льоси падуть, щоб ти йшов.

   — А я що? Я, — каже, — боюся. Я маленький, вони мене там з’їдять. Не йду.

   — З’їдять вони тебе чи не з’їдять, а як нас не послухаєш, то ми тебе розірвемо. Ти найменший — ти підеш. Там скіць, там скіць та й помаленьку зайдеш туди.   

 

   Той бачить, що біда: або там йому пропасти, або тут вони його розірвуть. Бере та й іде. Іде він туди, вже близько. Там скіць, там перескіць. Підходить під поріг, а там якесь кукурудзиння зашалапало. Лисичка так порозкладала своїх товаришів: пса поклала в сінях, вівцю — в хаті, качку — під лавку, а кіт вийшов аж на горище і гріється собі коло теплого на висоті.

 

   Пес учув, як щось зашелепотіло під дверми, та й загавкав:

 

   — Гав, гав, гав!

 

   А заєць каже:

 

   — З’їм, з’їм, з’їм!

 

   Ще й не видів нікого, а каже, що з’їсть. Бо що ж робити? Треба якось лякати. Треба йти. Лиш відкрив двері та й попри пса до хати, дивиться — а лисичка витяглася на припічку, лежить та й усміхається. Заєць каже:

 

   — Добрий день. Просили вас на обід і вовк, і ведмідь, і кабан, і я вас просю. Приходьте до нас на обід.

 

   Лисичка подякувала. А вівця каже:

 

   — Де?

 

   Питає, де буде той обід. А кіт “ньор, ньор”, подає голос з поду. А з-під лавки щось каже:

 

   — Так-так, так-так.

 

   Заєць у двері та й побіг.

 

   Прибіг, а ті пантрують уже, чекають.

 

   — Ну що, просив на обід? — питають зайця його товариші.

 

   — Просив.

 

   — Ну то що, які там звірі?

 

   — О, — каже, — страшні звірі. Я до дверей, ступаю в хату, а там якесь волохате, вовнисте стояло. Та й питає: “Де?” А якесь сиділо там, таке волохате. Та й навіть злізти не хотіло, лиш казало: “Подай, подай”. Хоче, щоб йому подати аж туди. А якесь там сиділо, що я й не видів його, та й лиш казало: “Так-так, так-так”. Ледве вирвався. Страшне діло, — каже, — там такі звірі!”

 

   “Страшні звірі”, — думають вони. Та й кажуть:

 

   — Ну що ж, як таке діло, треба ховатися в ліс. Поховаємся в лісі і будем дивитися. Вони будуть йти, і будем бачити, що то за звірі. Не будем сидіти дома.

 

   Приготували вони все, поставили на стіл і поховалися. Ведмідь виліз на дуба, притаївся та й сидить там, кабан заліз у листя, зарився та й сидить. Заєць під скалу заліз. А вовк і собі підсів до зайця.

А лисичка з товаришами йде стежкою. Зближилися вони, а кабан не види їх, бо у листі. Побиває кабан хвостиком у листі, а сухе листя шелепотить. Котик думає: “То мишка в листі шелепотить. Давно я вже миші не ловив. Доки той обід буде, то скочу та пійму хоть мишку”. Подивився кіт, а кабан знов зачав хвостом шелепотіти. Кіт як скочи туди! А кабан відти вискочив та давай тікати. Заєць з-під скали, а вовк за ним. А ведмідь скочив з дерева. І всі повтікали.

 

   Каже кабан:

 

   — Зіправди то страшний звір! І як він мене побачив у листі? Я так глибоко зарився, а він хотів мене пірвати. Добре, що хоть не піймав мене за шкіру, а то був би розірвав.

 

   А лисичка з товаришами прийшла туди — нема нікого, а на столі все лежить. Наїлися вони там добре, позабирали колачі й пішли. Кіт поклав собі колачик на хвостик. А ведмідь і його товариші вже більше до свої хати й не верталися. Збудували собі хату десь далі. І лисичку вже не зачіпали.

Категория: Казки, байки, легенди | Просмотров: 1863 | Добавил: admin | Рейтинг: 4.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
МамаТато - усе, що ви маєте знати про дітей
"Весела Абетка" - Для дітей України Малеча - ресурс для сучасних батьків
kazka.in.ua - Українська казка НАШЕ - тексти пісень Детский мир игрушек и товаров для детей
Наша кнопка:
Малятам, мамам й татам!!!

Або:
Малятам, мамам й татам!!!

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0