Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко
забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з
великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають,
дивуючись:
- Хто ти такий, де ти взявся?
- Я Совеня, - відповідає мале. - Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень
дуже погано бачу. Я шукаю маму.
- Хто ж твоя мама? - питає Соловей.
- Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.
- Яка ж вона? - питає Дятел.
- Моя мама найгарніша.
- Розкажи, яка ж вона, - питає Дрізд.
- У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, - відповідає з гордістю Совеня.
- Ха-ха-ха! - зареготали .Соловей, Дятел і Дрізд. - Та ти ж потвора. Виходить,
і мати твоя така сама потвора.
- Неправда! - закричало Совеня. - Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до
рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
