Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх -
батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя,
спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку,
пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не
помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко.
Батько каже синові:
- Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько
спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить
сивий старий дід.
- Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви також спіткнулися й забили ногу?
- Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
- Чому ж ви прибрали камінь?
- Бо я - людина. Хлопчик зупинився у задумі.
- Тату, - запитав він, - а ви хіба не людина?
