Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна
гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь
опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле
листячко.
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із
жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.
Оля й Ніна аж скрикнули від радості.
- Як воно тут збереглося? - з подивом запитала Оля.
- Зараз ми його зірвемо, - сказала Ніна і зірвала яблуко.
Кожній хотілося потримати його в руках.
Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона
соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:
- Хай тобі буде яблуко, Ніно...
Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй,
але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:
- Хай тобі буде яблуко, Олю...
Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не
могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до
мами радісні, схвильовані.
Віддали їй яблуко.
В маминих очах сяяла радість.
Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.
