Нічне небо і чарівний ліс.

   Якось у лісі, коли вже потемніло, залунала тихесенька, ніжна пісенька. Це мама Зайчиха співала колискову своєму малюкові. Цю пісеньку чув весь ліс, адже вночі там тихо-тихо. Лиш пустун-вітерець розносив ніжну мелодію від хатинки зайців по лісу. Почуло пісеньку і небо і місяць , і зірочки. Ті самі зірочки, що їх любив рахувати їжачок, коли не міг заснути. Зірочкам сподобалася пісенька і вони почали танцювати чарівний танок.

На темно-синьому небі

Не спали лиш місяця і зорі,

А в тихому-тихому лісі

Лиш вітер дерева гойдав.

Поснули вже звірі в діброві

І квіти і трави у полі,

І рибка в ставочку поснула

Лиш зайчик маленький не спав.

Співала матуся тихенько,

Красиву йому колискову,

Кругом все наповнила пісня,

І всі дивувались красі.

Поснули усі уже в лісі,

І вітер тихенько сопівши,

Доспівував пісню ту гарну.

А місяць сховався в імлі.

А зорі – то ті що не спали,

Під пісні мелодію ніжну,

Свій танець кружляли у небі,

Коли уже зайчик заснув.

І снились йому кольорові,

Красиві, казкові, чудові,

І дивні-предивні, солодкі,

І ніжно-пухнастії сни.