Коли ще звірі говорили:казки для дітей Івана Франка. Казка ОСЕЛ І ЛЕВ - Казки І.Франка - Казки - Каталог статей - Персональный сайт
 
Субота
03.12.2016
03:22
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Малятам
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Казки І.Франка [15]

Наш опрос
Які розділи для вас найцікавіші
Всього відповідей: 2426

Главная » Статьи » Казки » Казки І.Франка

Коли ще звірі говорили:казки для дітей Івана Франка. Казка ОСЕЛ І ЛЕВ

ОСЕЛ І ЛЕВ

    
    
    Був собі Осел. Багато було йому праці у господаря.
    
    «Давай, — думає, — втечу в ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися в лісі, і хто мені що зробить? »
    
    І, не довго думавши, втік від господаря у ліс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, нічого не робить, ніхто його не б'є — відколи живе, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та просто на нього.
    
    «Ну, — думає собі Осел, — аж тепер край мені буде!» Але поки Лев дійшов до нього, він якось трохи отямився й подумав собі:
    
    «Ану, може, я його як-небудь обдурю?» Та як стояв — бух на землю, ліг собі й лежить. Надходить Лев і кричить уже здалека:
    
    — Ей, ти, хто ти там? Як ти смієш лежати? Чому не встанеш і не поклонишся мені?
    
    А Осел мов і не чує. Лежить собі та тільки довгими вухами клапає.
    
    Надійшов Лев і знов кричить:
    
    — Зараз устань і поклонися мені!
    
    — А хто ж ти такий? — питає Осел.
    
    — Ти ще й питаєшся? — кричить грізно Лев. — Хіба ти не знаєш, що я Лев, над усіма звірами цар?
    
    Осел, не встаючи, підвів голову й витріщив на нього очі.
    
    — І що ти за дурниці говориш? — промовив він. — Ти цар над усіма звірами? Хто тобі це сказав? Де це написано? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори! — Лев стояв, мов лобом об стіну стукнувся.
    
    — Хто мені це сказав? Та всі мені кажуть, що я над звірами цар. Хіба ж це неправда?
    
    — Звичайно, що неправда! Не може бути правда, бо цар над усіма звірами не ти, а я.
    
    — Ти? — здивувався Лев. — А де це написано?
    
    — А йди подивися ось тут!
    
    І він устав на ноги й, обернувшися задом до Лева, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька блискуча підкова.
    
    — Бачиш? Це моя царська печатка. Якби ти був цар, то й ти б мав таку.
    
    — Ото диво! — промовив Лев. — А я про те й не подумав ніколи. Мабуть, твоя правда. Але стій! Давай будемо змагатись. Ходімо в ліс, хто за годину наловить більше звірів, той буде справжній цар.
    
    — Добре, нехай і так! — промовив Осел, і з тим вони розійшлись.
    
    Лев побіг по лісі; бігав, бігав: тут зловив сарну, там зайчика, там знов якогось звіра — за годину мав уже п'ять чи шість штук.
    
    А Осел тим часом що робить? Пішов собі на широку поляну, де сонечко ясно світило, й посеред лугу кинувся на землю, ноги геть відкинув, очі зажмурив, язик висолопив — кожен сказав би: згинув та й згинув. А понад поляною все яструби літають, ворони, кані, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усі гуртом до нього. Зразу здалека заскакували, а далі бачать, що не рухається, то й почали по ньому скакати, клювати йому язик та очі. А Осел нічого, тільки коли якийсь птах дуже близько підлізе, а він клац його зубами або стук його ногою, вб'є та й сховає під себе, та так хитро, що інші й не бачать; не минуло й години, а він уже надушив їх з півкопи. Тоді схопився на ноги, як зареве, а птахи всі врозтіч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те місце, де мали зійтися з Левом. Приходить, а Лев уже там.
    
    — Ну, що, — каже до Осла й показує йому свою здобич, — бачиш, скільки я наполював?
    
    — Ну, та й дурний же ти, Леве, — каже Осел і копнув його звірів ногою. — Таких звірів я міг би наловити зо дві копи. Та чого вони варті! А ти подивись на моїх! Я тільки таких ловив, що в повітрі літають. Ану, спробуй ти!
    
    — Ні, я такої штуки не втну, — відповів Лев. — Аж тепер бачу насправді, що ти над звірами цар, а не я! Вибачай мені, що я так нечемно говорив з тобою!
    
    — А бачиш! — промовив Осел. — Завжди треба бути чемним, бо як наскочиш на старшого від себе, то що тоді буде? От і тепер я міг би тебе покарати на смерть, але вибачаю, бо ти це зробив з дурного розуму, а не зі злої волі. Йди ж тепер і шануйся на другий раз!
    
    І Лев пішов, похнюпившись та підібравши хвіст, немовби хто вилив на нього бочку холодної води. Чи близько, чи далеко, зустрічає в лісі Вовчика-братика.
    
    — Здорові були, найясніший царю! — каже Вовк і низенько кланяється.
    
    — Ет, іди, не смійся з мене! — каже сумно Лев. — Який я тобі цар?
    
    — Як-то? — скрикнув Вовк. — Хто ж би посмів інакше сказати?
    
    — Мовчи, братику, — пошепки говорить до нього Лев. — Тут недалеко є справжній цар. Як почує, буде біда і тобі, й мені.
    
    — Справжній цар? — здивувався Вовк. — Що за диво? Який же тут є справжній цар, крім тебе?
    
    — Є, є! — зі страхом прошепотів Лев. — Я сам його бачив. Та такий страшний! А що за сила! Навіть таких звірів ловить, що в повітрі літають. Я радий, що мене хоч живого пустив.
    
    — Ну, що ти говориш? — здивувався Вовк. — Диво дивне! Знаю цей ліс давно, але ніяк не придумаю, хто б то міг бути. Який же на вигляд той новий цар?
    
    — Одне слово — страшний! — сказав Лев. — Вуха оттакі, голова як цеберко, а на задній нозі царська печать.
    
    — Ніяк не вгадаю, хто це може бути? — дивувався Вовк. — Знаєш що, ходім, покажи мені його.
    
    — Я? Нізащо в світі! — скрикнув Лев. — Досить уже раз страху набрався.
    
    — Та ходімо! Чого боятися? — заохочував Вовк. — От знаєш що, прив'яжи себе своїм хвостом до мого, сміліше нам буде йти.
    
    — Про мене, — каже Лев, — нехай буде так. Зв'язалися обоє хвостами докупи та й пішли.
    
    Вийшли на горбок над полянкою, що на ній пасся Осел. Лев зупинився та й шепоче до Вовка:
    
    — Ось він! Ось він! Подивися! Обертається Вовк, поглянув та як крикне:
    
    — Дурний Леве, та це ж Ослисько! — А Левові почулося, що то новий цар уже близько, як злякається та ходу! Через пеньки, через ярки що було духу. Біг, біг, далі втомився, став та й озирнувся.
    
    — А що, Вовче, близько вже той новий цар?
    
    Але Вовк тільки язик висунув. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так і волікся за ним усю дорогу, поки й дух випустив.
    
    — А бачиш, — каже до нього Лев, — ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його зблизька, то од самого страху помер!


Категория: Казки І.Франка | Добавил: admin (07.12.2008)
Просмотров: 3592 | Рейтинг: 4.8/13 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
МамаТато - усе, що ви маєте знати про дітей
"Весела Абетка" - Для дітей України Малеча - ресурс для сучасних батьків
kazka.in.ua - Українська казка НАШЕ - тексти пісень Детский мир игрушек и товаров для детей
Наша кнопка:
Малятам, мамам й татам!!!

Або:
Малятам, мамам й татам!!!

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2016
Сделать бесплатный сайт с uCoz