Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:
    
    — Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.
    
    Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.
    
    — Призволяйся, не погордуй. Сама варила.
    
    Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
    
    — Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.
    
    — Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.
    
    — Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, — каже Лисичка.
    
    Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м'яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
    
    — Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.
    
    Нюхає Лисичка — смачно пахне. Встромляє голову в глечик — не йде голова. Пробує лапкою — не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
    
    — Вибач, любонько, — каже, випорожнивши глечика, — чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.
    
    Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.