Коли ще звірі говорили:казки для дітей Івана Франка. Казка ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК - Казки І.Франка - Казки - Каталог статей - Персональный сайт
 
Середа
07.12.2016
15:28
Приветствую Вас Гость
RSS
 
Малятам
Главная Регистрация Вход
Каталог статей »
Меню сайта

Категории каталога
Казки І.Франка [15]

Наш опрос
Які розділи для вас найцікавіші
Всього відповідей: 2427

Главная » Статьи » Казки » Казки І.Франка

Коли ще звірі говорили:казки для дітей Івана Франка. Казка ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК
   ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК

    
    

    Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
    
    Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
    
    «Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».
    
    Буряки були недалеко від його хати. їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.
    
    Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
    
    — Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
    
    — Погуляти вийшов, — відповів їжак.
    
    — Погуляти? — зареготав Заєць. — А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
    
    Ця насмішка дуже розсердила їжака, бо ноги в нього таки криві.
    
    — Ти, певно, думаєш, — каже їжак до Зайця, — що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
    
    — Авжеж, — відповів Заєць.
    
    — Можемо спробувати, — мовив їжак. — Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
    
    — Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? — сміявся Заєць.
    
    — Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
    
    — Гаразд! — відповідає Заєць. — Давай руку. А тепер біжім.
    
    — Ну, ну, чого так поспішати, — відповів їжак. — Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
    
    Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. А їжак тим часом поплентався додому.
    
    Приходить їжак додому і каже до своєї жінки:
    
    — Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
    
    — А чого мені в поле? — питає їжачиха.
    
    — Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
    
    — Чи ти, чоловіче, з глузду з'їхав? — скрикнула їжачиха. — Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?
    
    — Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти. Що мала їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
    
    А дорогою їжак і мовить до неї:
    
    — Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»
    
    Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
    
    Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.
    
    Приходить, а Заєць уже там.
    
    — Ну, що ж, біжімо? — питає Заєць. — Ну, раз... два...
    
    Один став в одну борозну, другий — у другу.
    
    Заєць крикнув «три» і рушив сам, як вихор, нивою.
    
    А їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє перше місце. А Заєць біжить щосили. Та коли добіг на кінець ниви, аж тут їжакова жінка з другої борозни кричить йому назустріч:
    
    — А я вже тут!
    
    Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той їжак, бо, знаєте, їжак і їжачиха однаковісінькі на вигляд.
    
    — А це ж як могло статись? — скрикнув Заєць. — Біжім ще раз, назад!
    
    І, не передихнувши добре, він вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину. їжачиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там їжак йому назустріч:
    
    — А я вже тут!
    
    Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий їжак мене випередив? І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
    
    — Ану, ще раз біжім!
    
    — Про мене Семене, — мовив їжак, — біжім хоч десять разів, мені байдуже.
    
    Побіг Заєць, а знизу знову чує:
    
    — Я вже тут!
    
    Біжать ще раз угору — знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, а їжак кожного разу був «уже тут». Чи Заєць добіжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: «Я вже тут». А сімдесят четвертий раз Заєць не добіг. Саме на середині ниви впав на землю і сконав на місці.
    
    А їжак гукнув на свою жінку, і обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли.
    
    Після того ввесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.
Категория: Казки І.Франка | Добавил: admin (07.12.2008)
Просмотров: 5814 | Рейтинг: 4.0/14 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
МамаТато - усе, що ви маєте знати про дітей
"Весела Абетка" - Для дітей України Малеча - ресурс для сучасних батьків
kazka.in.ua - Українська казка НАШЕ - тексти пісень Детский мир игрушек и товаров для детей
Наша кнопка:
Малятам, мамам й татам!!!

Або:
Малятам, мамам й татам!!!

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2016
Сделать бесплатный сайт с uCoz