Коли ще звірі говорили:казки для дітей Івана Франка. Казка ФАРБОВАНИЙ ЛИС ч.2
ФАРБОВАНИЙ ЛИС ч.2
В тiй хвилi де не взявся Вовчик-братик. Вiн ще вчора був добрийзнайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звiра,всього в колючках та гудзах i з таким здоровенним, мов iз мiдi вилитим,хвостом, вiн аж завив з переляку, а отямившися, як не пiшов утiкати -ледве хлипає! Подибав у лiсi Вовчицю, далi Ведмедя, Кабана, Оленя - всiйого питають, що з ним, чого так утiкає, а вiн тiльки хлипає, банькивитрiщив та, знай, тiльки лепоче: - Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж! - Та що, що таке? - допитують його свояки. - Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж! Що за диво! Зiбралося довкола чимало звiра, заспокоюють його, дали водинапитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жмiньки волосся з-мiж очей iпустила на вiтер, щоб так i його переполох розвiявся, але де тобi, вседарма. Бачачи, що з Вовком непорадна* (* Непорадна - лиха.) година, звiрiприсудили йти їм усiм у той бiк, де показував Вовк, i подивитися, що тамтаке страшне. Пiдiйшли до того мiсця, де все ще крутився Лис Микита,зиркнули собi ж та й кинулися врозтiч. Де ж пак! Такого звiра нi видано нiчувано, вiдколи свiт свiтом i лiс лiсом. А хто там знає, яка у нього сила,якi в нього зуби, якi кiгтi i яка його воля? Хоч i як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-такивiн добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, аотеє тепер i на iнших звiрiв. "Гей, - подумав собi хитрий Лис, - та се не кепсько, що вони мене такбояться! Так можна добре виграти. Стiйте лишень, я вам покажу себе!" I, пiднявши вгору хвiст, надувшися гордо, вiн пiшов у глиб лiсу, дезнав, що е мiсце сходин для всеї лiсової людностi. Тим часом гомiн пронового нечуваного i страшного звiра розiйшовся геть по лiсi. Всi звiрi, щожили в тiм лiсi, хотiли хоч здалека придивитися новому гостевi, але нiхтоне смiв приступити ближче. А Лис Микита мов i не бачить сього, йде собiповажно, мов у глибокiй задумi, а прийшовши насеред звiрячого майдану, сiвна тiм пеньку, де звичайно любив сiдати Ведмiдь. Сiв i жде. Не минуло й пiвгодини, як довкола майдану нагромадилосязвiрiв i птахiв видимо-невидимо. Всi цiкавi знати, що се за поява, i всiбояться її, нiхто не смiє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять iтiльки чекають хвилi, щоб дати драпака. Тодi Лис перший заговорив до них ласкаво: - Любi мої! Не бiйтеся мене! Приступiть ближче, я маю вам щось дужеважне сказати. Але звiрi не пiдходили, i тiльки Ведмiдь, ледве-ледве переводячи дух,запитав: - А ти ж хто такий? - Приступiть ближче, я вам усе розповiм- лагiдно i солодко говорив Лис.Звiрi трохи наблизилися до нього, але зовсiм близько не важилися. - Слухайте, любi мої, - говорив Лис Микита, - i тiштеся! Сьогоднi раносвятий Миколай вилiпив мене з небесної глини - придивiться, яка вонаблакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив: "Звiре Остромисле! В звiрячiм царствi запанував нелад, несправедливийсуд i неспокiй. Нiхто там не певний свойого життя i свойого добра. Iди наземлю i будь звiрячим царем, заводь лад, суди по правдi i не допускайнiкому кривдити моїх звiрiв!" Почувши се, звiрi аж у долонi сплеснули. - Ой господи! Так се ти маєш бути наш добродiй, наш цар? - Так, дiтоньки, - поважно мовив Лис Микита. Нечувана радiсть запанувала в звiрячiм царствi. Зараз кинулися робитипорядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмедi нарiзали овець,телят i нанесли цiлу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собi, арешту по справедливостi роздiлив мiж усiх голодних. Знов радiсть, знов оклики зачудування i подяки. От цар! От добродiй! Отпремудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо вiки вiчнi, мов у богаза дверми! Пiшли днi за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим iм'якосердним, тим бiльше, що тепер не потребував сам ходити на лови,засiдати, мордувати. Все готове, зарiзане, навiть обскубане i обпатране,приносили йому услужнi мiнiстри. Та й справедливiсть його була така, якзвичайно у звiрiв: хто був дужчий, той лiпший, а хто слабший, той нiколине виграв справи. Жили собi звiрi пiд новим царем зовсiм так, як i без нього: хто щозловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбилистрiльцi, той мусив загинути, а хто втiк, той богу дякував, що жиє. Апроте всi були дуже радi, що мають такого мудрого, могутнього i ласкавогоцаря, а надто так неподiбного до всiх iнших звiрiв. I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiлькиодного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали,хто вiн є по правдi. Для того вiн нiколи не виходив у дощ, не йшов угущавину, не чухався i спав тiльки на м'якiй перинi. I взагалi вiнпильнував, щоб нiчим не зрадити перед своїми мiнiстрами, що вiн є Лис, ане жоден звiр Остромисл. Так минув рiк. Надходили роковини того дня, коли вiн настав на царство.Звiрi надумали святкувати врочисто той день i справити при тiй нагодiвеликий концерт. Зiбрався хор з лисiв, вовкiв, ведмедiв, уложено чудовукантату, i вечором по великих процесiях, обiдах i промовах на честь царяхор виступив i почав спiвати. Чудо! Ведмедi ревли басом, аж дуби тряслися.Вовки витягали соло, аж око в'януло. Але як молодi лисички в народнихстроях задзявкотiли тоненькими тенорами, то цар не мiг витримати. Йогосерце було переповнене, його обережнiсть заснула, i вiн, пiднявши морду,як не задзявкає й собi по-лисячому! Господи! Що стало? Всi спiваки вiдразу затихли. Всiм мiнiстрам i слугамцарським вiдразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простiсiнькийфарбований Лис! Ще й паскудною олiйною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собiдумали, що вiн не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче! I, не тямлячи вже анi про його добродiйства, анi про його величнумудрiсть, а лютi тiльки за те, що так довго давали йому дурити себе, всiкинулися на нещасного Лиса Микиту i розiрвали його на шматочки. I вiд тогочасу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дастьйому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше iми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: "Е, я то давнознав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi".
