Iшов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустрiч йому Вовк.
- Кабане, Кабане, куди йдеш?
- У Київ на ярмарок.
- Вiзьми й мене з собою.
- Ходи, кумочку.
Iшли, iшли, аж назустрiч їм Лис.
- Кабане, Кабане, куди йдеш?
- У Київ на ярмарок.
- Вiзьми й мене з собою.
- Ходи, кумочку.
Iшли вони, йшли, аж назустрiч їм Заєць.
- Кабане, Кабане, куди йдеш?
- У Київ на ярмарок.
- Вiзьми й мене з собою.
- Ходи, небоже.
Ось вони всi йдуть. Iшли, йшли, аж пiд нiч наскочили на яму, глибоку та
широку. Кабан скочив - не перескочив, а за ним i всi iншi поскакали i всi
разом у яму попадали. Що робити, мусять ночувати. Зголоднiли вони, а
вилiзти нема куди, їсти нема чого. От Лис i надумав.
- Нумо,- говорить,- пiснi спiвати. Хто найтонше голосом потягне, того
ми й з'їмо.
От вони й затягли. Вовк, звiсно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше:
о-о-о! Лис iще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсiм тоненько запищав: i-i-i!
Кинулися всi на бiдолашного Зайчика, розiрвали його та й з'їли. Та що там
їм iз того Зайця за ситiсть? Ще не розвиднiлось гаразд, а вже всi вони
такi голоднi, що ледве дихають. Знов Лис загадує:
- Нумо пiснi спiвати. Хто найгрубше голосом потягне, того ми й з'їмо.
Почали спiвати. Хотiв Вовк тонесенько затягнути, та як не завиє грубо:
у-у-у! Тут кинулися на нього та й зараз його роздерли.
Лишилися ще два: Кабан i Лис. Подiлилися вони Вовковим м'ясом. Кабан
швидко з'їв свою часть, а Лис трошки з'їв, а решту сховав пiд себе. Минув
день, минув другий. Кабан голодний, нема що їсти, а Лис усе в куточку
сидить, витягає по шматочку Вовкового м'яса та й їсть.
- Що се ти, кумочку, їси?- питає його Кабан.
- Ой, кумочку,- зiтхає Лис.- Що маю робити! Свою власну кров п'ю з
великого голоду. Зроби й ти так само. Прокуси собi груди, висисай помалу
кров, то побачиш, що й тобi легше стане.
Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собi груди,
та поки дiйшов до того, щоб напитися своєї кровi, то й увесь кров'ю
пiдплив та й став зовсiм небiжчик. От Лис тодi й кинувся на його м'ясо i
ще кiлька день мав що їсти. Та далi не стало й Кабанового м'яса. Сидить
Лис у ямi, i знов йому голод допiкає. А над тою ямою стояло дерево, а на
деревi Дрозд гнiздо в'є. Дивиться Лис на нього, дивиться з ями, а далi
почав промовляти:
- Дрозде, Дрозде, що ти робиш?
- Гнiздо в'ю.
- Нащо тобi гнiздо?
- Яєць нанесу.
- Нащо тобi яєць?
- Молодi виведу.
- Дрозде, Дрозде, коли ти мене з сеї ями не видобудеш, то я твоїх дiтей
поїм.
- Не їж, Лисику, зараз тебе виведу,проситься Дрозд.
Дрозд горює. Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От вiн щодуху
полетiв лiсом, почав збирати патички, гiллячки та все в яму кидає. Кидав,
кидав, поки Лис по тих патичках iз ями не вилiз. Думав Дрозд, що вiн пiде
собi геть, та де тобi! Лис лiг пiд Дроздовим деревом та й говорить:
- Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?
- Вивiв.
- Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дiтей поїм.
- Не їж, Лисику, вже я тебе нагодую. Дрозд горює. Дрозд нудьгує, як
йому Лиса нагодувати. Далi надумав i каже Лисовi:
- Ходи зо мною!
Вийшли вони з лiсу, а попiд лiсом польова дорiжка йде.
- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисовi,- а я буду мiркувати, чим тебе
нагодувати.
Бачить Дрозд, а дорiжкою баба йде, чоловiковi в поле полуденок несе.
Скочив Дрозд у калюжку, у водi обмочився, в пiску обтатлявся та й бiгає по
дорiжцi, пурхає сюди й туди, немов зовсiм лiтати не може. Бачить баба -
пташина мокра та немiчна.
"Дай,- думає,- зловлю отсю пташину, принесу додому, буде забавка для
дiтей".
Пiдбiгла трохи за Дроздом-вiн бiжить, пурхає, та не летить. От вона
поставила кошик з горнятками на дорiжцi, а сама давай Дрозда ловити. А
Дрозд то пiдбiгає, то пiдлiтає, а все далi та далi, а баба все за ним та
за ним. Нарештi, бачачи, що вона вiдбiгла вже досить далеко вiд свойого
кошика, знявся вгору та й полетiв. Баба тiльки рукою махнула та й вертає
назад до кошика. Ба, ба, ба! Там застала добрий празник. Поки вона бiгала
за Дроздом, а Лис тим часом вискочив iз жита та до горняток. Повиїдав усе
чисто, решту порозливав, а сам драла.
Сидить Дрозд на деревi та й в'є гнiздо, аж тут зирк, а Лис пiд деревом.
- Дрозде, Дрозде,- говорить Лис,- чи вивiв ти мене з ями?
- Вивiв, Лисику.
- А нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Ну, тепер же напiй мене, а то я твої дiти геть поїм.
- Не їж, Лисику, я тебе напою. Дрозд горює. Дрозд -нудьгує, як би йому
Лиса напоїти. Далi надумав i каже Лисовi:
- Ходи зо мною!
Вийшли з лiсу знов на ту саму польову дорiжку.
- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисовi,-- а я буду мiркувати, чим тебе
напоїти.
Бачить Дрозд, а дорiжкою чоловiк їде, бочку води везе капусту
пiдливати. Пiдлетiв Дрозд, сiв коневi на голову, дзьобає.
- А тю!- крикнув чоловiк та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд
пурхнув, а чоловiк луснув батогом коня по головi. Мов нiчого й не бувало,
сiв собi Дрозд на другого коня та й дзьобає його в голову. Знов замахнувся
чоловiк i знов луснув коня по головi. Розлютився чоловiк на Дрозда. "От
каторжна пташина!- думає собi.- I чого вона прив'язалася!"
Дрозд тим часом сiв на бочку з водою та й дзьобає собi.
"Чекай же ти",-думає чоловiк та несподiвано як вихопить ручицю з воза,
як не лусне по бочцi! Дрозда не вцiлив, а бочка вiд важкого удару
похитнулася та й гепнула з воза на землю, i вся вода з неї вилилася та
потекла здоровою рiчкою по дорозi. Вискочив Лис iз жита, напився доволi, а
чоловiк, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку i поїхав додому.
Сидить Дрозд на деревi та й в'є собi гнiздо, аж тут зирк, а Лис знов
пiд деревом.
- Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?
- Вивiв.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Ну, а тепер посмiши мене, а то я, їй-богу, твоїх дiтей живцем поїм.
- Не їж, Лисику, я тебе посмiшу. Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому
Лиса посмiшити, а далi й каже:
- Ходи зо мною!
Вийшли з лiсу знов на польову дорiжку. Лис засiв у житi та й жде. Аж
ось їде дорогою той самий чоловiк, що вперед їхав з водою: сам сидить
напередi, а ззаду сидить його синок з паличкою в руцi. Пiдлетiв Дрозд, сiв
на плече чоловiковi та й дзьобає.
- Ой тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не ворушiться, я його
заб'ю.
Ще старий не вспiв гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне
паличкою - лусь батька по плечу! Дрозд тiльки фуркнув, а по хвилi сiв на
друге плече чоловiкове. Знов розмахнувся хлопець i ще дужче влучив батька
по плечу.
- Ой сину, що се ти робиш?- крикнув батько.
- Цитьте тату! Якась пташка все сiдає на вашi плечi, я її мушу зловити.
- То лови, а не бий!- з болю кричить батько.
Полiтав, полiтав Дрозд та й сiв старому на голову та й дзьобає його
солом'яну крисаню*(* К р ис а н я - капелюх.), немов тут йому й мiсце.
Махнув хлопець долонею, щоб його спiймати,фуркнув Дрозд. Сiв удруге, знов
хлопець на нього намiрився рукою - знов надармо.
"Чекай же ти, бiсова птице! Вже я тебе почастую!"- подумав хлопець. I
коли Дрозд утрете сiв на батькову голову, вiн, не тямлячи гаразд, що
робить, як не замахнеться палицею, як не трiсне старого по головi, аж тому
свiт замакiтрився. Дрозд фуркнув i полетiв собi геть. А Лис, сидячи в
житi, дивився на се все i аж за живiт держався зо смiху над Дроздовими
штуками.
Бачить Дрозд, що Лис такий радий, i вiдiтхнув свобiдно.
"Ну,- думає собi,- тепер, чень* (* Ч е н ь - мабуть.), дасть менi
спокiй, не буде моїм дiтям грозити".
Та ледве вiн знов узявся будувати своє гнiздо, аж зирк. Лис уже знов
пiд деревом.
- Дрозде, Дрозде,- мовить Лис,вивiв ти мене з ями?
- Вивiв.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Розсмiшив ти мене?
- Розсмiшив.
- Ну, а тепер ще мене постраши, бо коли нi, то я твоїх дiтей поїм.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далi й каже:
- Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попiд лiс дорогою на велике пасовисько. Там паслася
велика череда овець. Пастухи сидiли в колибi* (* К о л и б а - хатинка
пастухiв.), а пси бiгали довкола череди, пильнували овець. Став Лис
здалека, на краю лiсу, та, побачивши псiв, не хоче йти далi.
- Що, Лисику, страшно?- питає Дрозд.
- Нi, не страшно,- каже Лис,- а тiльки я втомився, не хочу йти далi.
- Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далi йти?- питає Дрозд.
- Страши як знаєш,- мовить Лис,- але знай, що коли не настрашиш, то я
твоїх дiтей з кiстками схрупаю.
- Добре,- каже Дрозд,- лягай же ти собi ось тут у жито i гляди, що я
буду робити. А коли тобi почне бути страшно, то крикни менi, щоб я
перестав.
Полетiв Дрозд, сiв собi на землi перед псами та й порпає землю лапками.
Кинулися пси до нього, вiн пiдлетiв, та зараз же сiв знов недалеко того
мiсця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис глядить, що з того буде, а того
й не бачить, що пси пiдходять усе ближче та ближче. Далi Дрозд зривається
з землi i, одним крилом треплючися, мов скалiчений, починає летiти просто
до Лиса. Пси за ним. Бачить Лис, що бiда, як не схопиться з мiсця, як не
крикне до Дрозда:
- Ну, що ж ти, дурню! Та бо ти направду псiв на мене ведеш!
Тут його пси побачили. Як не кинуться за ним! Ледве Лис здужав пробiгти
кiльканадцять крокiв, уже пси здогонили його i роздерли. Таке-то, бачите:
хто хитрощами та пiдступом воював, той вiд пiдступу й погиб.
