У Христовому Різдві ми бачили безконечну
Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового
Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого
первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого
Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо
благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а
сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той?
Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа
позбувся людської природи". Мученицька смерть святого Степана дійсно
незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від
апостольських часів.
Східна Церква, прославляючи святого Степана
у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом,
первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів,
пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і
ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення
апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний
віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в
народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж
апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він
зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої
відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).
Святий Степан не тільки ревний апостол, але
й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою —
фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за
місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос,
так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь
юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла
крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква
не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за
свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого
мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому
наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його
святих мощей 2 серпня.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже
наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від
звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з
висоти. Господи, слава тобі.
І святому, глас 4: Подвигом добрим змагався
ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо,
камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до
Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха.
Слава: Кондак, глас 3: Владика вчора до нас
у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі
родився — днесь раба камінням побивають. Задля нього і кінчається первомученик
і божественний Стефан.
І нині: Кондак празника, глас 3: Діва днесь
преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями
славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале
— превічний Бог.
Діянь святих апостолів 6, 8-15;7,1-5,
47-60
В тих днях Стефан повний благодаті й сили,
творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синаґоґи, так званої
лібертинів, киринеїв, олександрійців із Кілікії та Азії, і сперечались із
Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді
вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова
проти Мойсея та проти Бога. І підбурили народ, старших та книжників, і,
напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що
говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону.
Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить
звичаї, які Мойсей був дав нам. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно
дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела. Первосвященик спитав:
Чи воно справді так? Він відповів: Мужі, брати й отці, слухайте. Бог слави
з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перше ніж він
оселився у Харані, і сказав до нього: Вийде із землі твоєї і з роду твого, і
йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився
у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій ви
живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги. Соломон же
збудував Йому дім. Та не в рукотворних храмах живе Всевишній, як говорить
пророк: Небо - престіл Мій, земля ж підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені
збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку, хіба то не Моя рука все
те створила? Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся
Духові Святому. Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки
ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер
стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але його
не зберігали. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами
на нього. А він, повний Духа Святого, дивлячись на небо, побачив славу Божу й
Ісуса, Який стояв по правиці Бога, й мовив: Ось бачу відкрите небо і Сина
Людського, що стоїть по правиці Бога. Вони ж закричали сильним голосом і,
затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати
його. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували
Стефана, який закликав, кажучи: Господи Ісусе, прийми духа мого. І впавши на
коліна, крикнув сильним голосом: Господи, не візьми їм цього за гріх. І
промовивши це, заснув смертю.
Євангеліє від Матея 21, 33-42
Сказав Господь притчу оцю: Був один
чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у
ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж
настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від
них належні плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили,
а кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та ті
вчинили з ними те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть
пошану до мого сина. Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: Це
спадкоємець. Ходімо, вб'ємо його і візьмемо собі його спадщину. І, взявши його,
вивели геть з виноградника, і вбили. Отож, коли прибуде господар виноградника,
що зробить з тими виноградарями? Відповіли йому: Злих люто погубить, а
виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його
плоди. Тоді Ісус сказав їм: Чи не читали ви ніколи в Писанні: Камінь, що
відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне
воно в очах наших.
Проповідь
Великого й відважного мужа ставить нам
сьогодні перед очі свята Церква, котрий не завагався віддати свого життя,
показуючись вірним Господові – святого мученика Стефана. Що ж поганого вчинив
цей праведний муж, що на нього був направлений потік каміння, випущений з
нечестивих рук тогочасних прихильників синагоги? - Мабуть те, що він був повний
благодаті та Божою силою чинив великі чуда й знаки у народі. Він спішився бігти
за Ісусом, не боячись втратити життя, картав прихильників синагоги, що вони
стали тими, хто вбив пророкованого Праведника – Ісуса Христа, та що їхнє життя
не відповідає покаянню у гріхах. І це не мало значення чиїми руками сталося,
але ганебним було те, хто спричинився до вбивства Спасителя. Святий архідиякон
кликав до покаяння беззаконних, твердошиїх та необрізаних серцем й вухом
релігійних провідників. Цей праведний муж не міг нічого протиставити вбивцям,
хіба що свою молитву та правду, котрими він пригадував їм про їхнє зухвальство,
а вони закривали вуха, щоб цього не чути (пор. Дія 7,58-60). Святий Іван
Золотоустий пише про святого Стефана, що «язиком поражав тих, хто побивав його
тіло камінням, він показався словами сильніший від їхніх ударів; і приймав він
тілом рани від каміння, а ще сильніше словами поражав тих, хто кидав каміння…
цілився в їхні серця словами, що подавав йому Святий Дух…» (св. І. Золотоу.,
«На св. Стефана, 1»). На нього сипався град каміння, а він цілковито відданий у
руки Бога спокійно повторяв молитву: «Господи не постав їм цього за гріх» (Дія
7,60), подібно як Христос помираючи на хресті.
16 травня 1910 року в околиці Лєбрікс у Франції
прийшла на світ дівчинка без рук і без ніг. Лікар старався потішити матір
говорячи, що дитя має багато життєдайних сил в собі: «Часом діти покривджені
під одним поглядом, збагачені під іншим. Може, власне ця дитина буде для вас
потіхою на старші літа» - сказав лікар. «Будемо її любити як і інших дітей» -
говорив батько співчуваючим сусідам. І дитя дійсно робило надзвичайні поступки
з бігом часу. Постійно в дівчинку вступала нова енергія і дитя робило великий
поступ, щоб обернутися, порушитися, сісти. Маючи п’ять років мала дитина
намагалася навчитися читати і писати. Користувалася устами. За допомогою уст і
рамен тримала спеціальний довгий олівець і вчилася виводити ним. Перший лист
написаний до тітки був великим успіхом. Бралася до життя. Пошила суконку для
ляльки. Не бракувало їй і періодів падіння, сумнівів, невдач і навіть відчаю.
Перемогла все. В лікарні показувала усім спокій духа. Праця стала її життям.
Почала малювати. Її ескізи, картини й образи здобували прихильників. Працювала
і в переїзному цирку. Цей період був, мабуть, одним з прикріших, - служила, як
показ для публіки. Пережила час окупації в період Другої Світової війни, а
після війни забажала допомагати іншим хворим. Бажала рятувати їх перед
сумнівами і під час розпачі. Зрозуміла, що Бог мав якусь думку, призначаючи їй
таку, а не іншу дорогу життя. Залишила автобіографію, яку назвала: «Так, вже
народилася». Величний є її вислів, що сьогодні не хотіла б бути іншою, а
забуття про себе, вважала виграшем в житті.
Дорогі брати й сестри! Доля людей на світі,
навіть в одному помешканні – різна. Кожна людина – особистість, за котрою
стоїть Творець. Він чудово знає усіх нас, наші почування, наш внутрішній світ з
його захованими думами й задумами, планами й нерішучими або опущеними діями.
Кожній особі Господь дає можливість освятитися й спастися, бо він для того
прийшов у цей світ. Господь Бог очікує на наші рішення, на виконання його волі.
Часом він очікує, щоб людина переконалася сама у собі чи вона довіряє Господу
чи надіється на себе. Довіра не означає сидіти й очікувати, але діяти, просити,
приймати і виконувати волю Божу. Пригадаймо про Авраама, котрий переконався про
свою довіру Богові аж тоді, коли приложив ніж до горла свого сина й був готовий
принести його в жертву, тільки Господь зупинив наступну дію його руки. З цього
випливає теж, що Господь часто бажає допомогти людині тоді, коли вона повністю
довіриться й віддасться в його руки. Коли вичерпаний людський ресурс, людська
самовпевненість, тоді Господь очевидно показує, що він є, - стоїть при людині й
допомагає їй. Так діється у кожному моменті життя людини.
Яке ж приготування вчинило таким сильним
святого мученика Стефана? Він не готувався до кулачного бою, не проходив
тренувань й гартування, як це роблять борці, бійці кікбоксінгу, космонавти чи
інші спортсмени, що готуються до певної боротьби, виступу або небезпечного
випробовування. Його приготуванням було служіння при столах потребуючим, на
котрого апостоли помолившись поклали руки. Чесне й праведне служіння, навіть
при столі, коли людина виконує це з любові до Бога, чинить її відважною, повною
благодаті й сили, що може чинити великі знаки між народом. Так Господь
благословить тих, хто йому вірний у малих речах, бо бути вірним у великих речах
без відповідного випробовування й підготовки - неможливо. «Служіть Господові з
радістю» (Пс 100,2) й «по правді», закликає автор псалмів, а служіння таке
відбувається через послугу нашим ближнім, а не означає лише молитву чи якісь
інші суто побожні практики. Хай свято першого мученика й архідиякона Стефана
надихає нас до гідного служіння Богові через вияв нашого служіння ближнім. Бо й
Пресвята Богородиця назвала себе слугинею, а не сказала ангелові: «Ось я Мати
Бога, хай станеться як ти промовив», коли той прийшов до неї, щоб звістити їй,
що знайшла ласку в Бога. Ісус Христос теж потвердив вартість й обов’язок
служіння такими словами: «Син Чоловічий прийшов… щоб служити й дати викуп за
багатьох» (Мр 10,45). Тому, прикладаймо зусиль, щоб випробовування нашого життя
не заламали нас у служінні або не впровадили нас у розпач. На світі є багато
людей, які більше випробовувані від нас. І вони радісні, живуть й навіть
служать іншим, як ми почули про дівчину-каліку із Франції, котра, мабуть,
отримала велику нагороду в Господа за своє служіння у надзвичайно трудних
обставинах життя. Святий мученику й архідияконе Стефане, випроси для нас
розуміння й вартість служіння нашим ближнім!
Для створення сторінки використано такі
видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво
Отців Василіян, 2004
,
,
