Поруч Шевченка і Франка найкращі
твори писала Леся Українка. Це прибране письменницьке ім'я, а справжнє її ім'я
і прізвище Лариса Косач-Квітка.
Народилася вона 25 лютого 1871 року у місті Звягель на Волині (тепер
Новоград-Волинський).
Леся вже змалку проявила свій талант: ще коли мала дев'ять років, написала
перший свій віршик: «Ні долі, ні волі у мене нема». Мати Лесі – Олена Пчілка
(псевдонім) теж була українською письменницею. Коли вона побачила, що Леся має
поетичний хист, почала її виховувати так, що з неї виросла справжня
письменниця. Коли Леся мала 13 років, вона написала вірш «Конвалія»,
видрукуваний в часописі «Зоря» у Львові.
Вірші Лесі почали появлятися дедалі частіше в дитячому журналі «Дзвінок»,
що виходив у Львові, і в журналі «Молода Україна», що його видавала в Києві її
мама. Один з найкращих творів Лесі -«Лісова пісня». У ньому змальовується чарівна краса поліської природи.
Багато віршів і казок написала Леся для дітей. Вона хотіла редагувати журна
«Дзвінок», але тяжка недуга змусила її лікуватися поза межами України.
Незважаючи на недугу, що мучила Лесю змалку, вона пильно вчилася і писала. У
своїх творах вона закликає земляків боротися за кращу долю, палко любити свій
народ і батьківщину. Вона навчає нас, що треба бути відважними, сміливими й
завзятими, - «сором хилитися, долі коритися».
Леся прожила всього лише сорок два роки. Померла в серпні 1913 року, і
поховали її в Києві.
(за матеріалами
«Українське дошкілля», Київ 2006)
Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
У стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений,
Горітиме удень.
Лесина доля
була незвична. Щедро обдарована талантом, наділена ніжним чутливим серцем,
сповненим палкої любові до людей, поетеса зазнала великого горя. Протягом
усього життя її переслідувала хронічна невиліковна тоді хвороба.
Але ніщо не могло зламати Лесю Українку. Її життя
– це сонячний промінь, що благосвітом нового дня пробивається з темряви, і
кличе і вабить до Світла.
У своїх творах для молодших дітей поетеса
змальовує красу рідної природи, допитливу дітвору. Кожне її слово – бадьоре і
життєстверджуюче, будить думку, закликає долати труднощі.
У вірші “На зеленому горбочку “відчувається
відгомін народних забавлянок, утішок, які так люблять малі діти. Образи
ліричної поезії дуже близькі малятам: хатинка і сонце, які порівнюються з
дитинкою і матір’ю. В основі сюжету – мотив чекання дитинки-хатинки на матір-сонце.
Написаний віршованим розміром хореєм, який особливо полюбляють
малята, легко заучується напам’ять.
Вірші “Вечірня година”, “Тиша морська” ввійшли у книги для
читання. В близькі дітям своєю образністю, барвами і звуками.
Серед поезій, які входять до циклу “Сім струн”,
найпопулярнішою є поезія “Мі” (“Місяць ясненький”). За своєю будовою і змістом
вона близька до народних колискових пісень: мати, колишучи дитину, роздумує над
її майбутньої долею, над життям, закликає спати “поки є час”.
Існує народне прислів’я “Біда навчить”.
Л.Українка розширила його до казки під цією назвою. Вона зробила головним
персонажем безтурботного горобчика. В цілому твір має гумористичне забарвлення.
