|
Весняної ночі, як в небі високо
Стоять білі хмароньки в крузі;
Як вітер шепоче й зітхає глибоко
У сонному темному лузі;
Як тихо усюди, і в полі, і в хаті,
Як співи затихнуть дівочі;
Як втомиться мати співати дитяті
Й закриє утомлені очі;
Як сни золотії колишуть дитину
І стелять їй мрії барвисті;
Як сам соловейко малий на хвилину
Замовкне в кубелечку в листі, –
Тоді затремтять полохливо, швиденько
Скрізь тіні химернії дрібні,
І спустить додолу тоді місяченько,
Мов струни, ті промені срібні, –
Тоді від заходу, зо мли таємної,
З оселі вечірньої мрії,
Луна пронесеться від пісні дивної,
Гучної, мов гімни надії,
І янгол величний з зорею на чолі,
Мов хмарка прозора, поплине,
Сіяючи світлом одвічної волі,
До місяця вгору полине;
І тихо руками до струн променистих
Співець яснокрилий торкнеться,
І легкая зграя акордів перлистих
Із неба на землю поллється.
Той голос надземний часами лунає
В піснях соловейка навесні, –
І тільки обранець між людьми здолає
Співать тії гімни небесні.
У маленькій хатинці, у тихім куточку
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка.
Мати спить, над колискою сина
схилившись,
Певне, пісню малому співала,
А тепер, як приспала його, –
утомившись,
Край його і сама задрімала.
Спить маленький; матусину руку
щільненько
Обняли рученята дрібнії;
Перед ним красні мрії снуються
легенько,
Невиразні, але чарівнії.
І крізь сон йому чується спів
соловйовий,
Тонкі пахощі квітів з садочку,
У віконце вривається легіт майовий.
Промінь місячний гра на видочку…
Раптом стихло усе… і з небес
залунала
Пісня та чарівна янголина.
Тую пісню дитина крізь сон почувала,
–
І всміхалася любо дитина.
| 
