В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли
дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала
кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині
тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий
мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й
бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба
дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота".
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи,
перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало -
дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились
двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули,
бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши
про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і
маленьку, й сказала:
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні
свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого
крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко,
один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в
серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце
забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова.
