Вивела Гава одне-єдине пташеня - Гавеня. Вона
любила своє дитя, частувала його смачними черв'ячками.
Та ось полетіла Гава по їжу й пропала. Уже й
сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема.
Заплакало Гавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок
притихло, жаль їм бідолашного малого.
Почув Соловей плач Гавеняти. Затремтіло з
жалощів солов'їне серце. Залишив своє гніздо Соловей, прилетів до гавиного, сів
поруч із пташеням і заспівав свою чудову пісню. Аж вітер притих, заслухався.
А Гавеня, мов і не чує солов'їного співу,
плачем заливається.
Та ось почуло Гавеня - десь удалині пролунав
материн голос: кра, кра... Умить перестало воно плакати й каже:
- Чуєш, це моя мама співає! Замовкни, будь
ласка, не пищи!
- Кра, кра-кра... - залунало поблизу, і
Соловей замовк. Він перелетів на сусіднє дерево й задумався... Того вечора ліс
не чув солов'їного співу.
