Марець хватає за палець.

У березні сім погод надворі: сіє, віє, крутить, мутить, рве, зверху ллє, знизу мете.

Буває март за всі місяці варт.

В марець не замерзне й старець.

Уночі тріщить, а вдень плющить.

Як буде полоз вогкий, то й буде кінь мокрий.

До першого грому земля не розмерзається.

Прийде тиждень вербовий, бери віз, у дорогу дубовий.

Весна ледачого не любить.

Як почав орать, то в сопілку не грать.

Тому горе, хто мілко оре.

Як зорем мілко, та посієм рідко, то й уродить, дідько.

Де оре сошка, там хліба трошки.

Глибше орати — більше хліба мати.

Добре грунт угноїш — урожай потроїш.

Хліб на хліб сіяти — ні молотити, ні віяти.

Казав овес: сій мене в болото — буду я золото.

Казав ячмінь: кинь мене в грязь, то будеш князь.

Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти.

Гречка каже: а мене хоч в золу, аби в пору.

Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде.

Хто сіє, той ся надіє.

До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.

Сій овес у кожусі, а жито — в брилі.

Тоді просо засівається, як глухий дуб розвивається.

Сій вчасно, вродить рясно.

Посій упору, будеш мати зерна гору.

Весна — наші батько і мати, а як не посієш — не будеш збирати.

Пізня весна не обдурить.

Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба врожай!

Сухий марець, мокрий май — буде жито, як той гай.

Коли квітень з водою, то травень з травою.

Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі.

Майська роса краща вівса.

Май холодний — рік хлібородний.

Буває погода в май: худобі їсти дай, а сам на піч тікай.

Погода — всім вигода, а сльота — усім гризота.

Дощ упору — золото.

Як сіно косять, то дощів не просять.

Буде погода, як не потече з неба вода!

Ластівки низько літають — дощ обіцяють.

Чайка сіда в воду — чекай доброї погоди.

Де багато пташок, там нема комашок.

Зозуля житнім колосом удавилася.

Ластівка день починає, а соловей кінчає.

Весна днем красна, а на хліб пісна.

Весна красна квітками, а осінь плодами.

Де цвіток — там медок.