Позич, голий, сорочки!

З голого, як з святого, не візьмеш нічого.

Голий підперезався, та й зовсім зібрався.

А що мені збиратись! Встав, підперезався та й зовсім зібрався.

Голий дощу не боїться.

Голому розбій не страшний.

Голого пояс не зігріє.

Тікай, голий, бо обдеруть!

Лата на латі, і шиття не знати.

Лата на латі, а зверху дірка.

Всяка одежина бідному личить.

Хоч сорочка одна, зате біла щодня.

Хоч не пишно, так затишно.

Пізнають хлопці і в драній сорочці.

Біле — не біле, аби воду виділо.

Хоч стареньке, аби чистеньке.

Дожився: штани одні, а сорочок ще менше.

Розступіться, лахміття, дайте місце лоскуттям.

Прибрався к святу в нову лату.

Поли крає, а плечі латає.

В убогого тоді неділя, коли сорочка біла.

Вітром підбито, а морозом підшито.

Одежі — що на ньому, а хліб — що в ньому.

Нема в що й тріски збирати.

Хоч грошей нема, та в одежу вбився: розкрив поли, то й ноги голі.

Немає в що й солі зав'язать.

Ні гульні, ні роботи, коли рванії чоботи.

Чужа сорочка не гріє.

Якраз Савці свитка, та тільки рукавів нема.

Не до нашої шиї ті коміри шили.

Без кожуха бере скруха.

Як холод, то й кожушана лата за рідного брата.

Холодно, одягнувшись в одно. Однаково і в двоє, як плохі обоє.

На свиті стільки лат, як на селі хат.

Бідному куди не кинь, то все латкою наверх.

Куди не оберни, то все дірки зверху.

Багатий на лати та дрібні сльози.

Щовечора, щоранку та й надінеш новодранку.

Бідне на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається