І чарує зірками.

Спи, дитино моя, хай пісні солов'я

Розцвітають про батька казками.

Він тобі по квітки пішов

Крізь лани-океани...

Люлі, люлі, засни, сині очка замкни,

Моє серце при тобі, як ангел.

Місяць став, занімів в вікні,

Батько вернеться з квітом...

Спи, дитино моя, рідна ненька твоя

Над тобою, як сонце над світом.

І сонце сідає в темнесенький гай.

Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!

Світи ще годину, бо рано ще спати,

Милуй нас, як мати, теплом обгортай!

Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!

Не слухає сонце, за гору сідає

І нам посилає на всю ніч: прощай!

Ой сонечко ясне, невже ти втомилось?

... Читати далі »

Рученьки, ніженьки, лагідні очі,
Спокійної ночі, скінчилася гра
Рученьки, ніженьки, лагідні очі,
Спокійної ночі, спати пора

Хай сниться вам, діти, дідусева казка,
В якої щасливий кінець.
Хай батькова сила і мамина ласка
Дійдуть до маленьких сердець.

Ой ти, кіт, ти, воркіт,—
На віконечко— скік.
А з віконця— на торжок,
Купив собі кожушок.

Та шапочку боброву,
Та стьожечку шовкову.
Треба з кота зняти
І дитині дати.

Ой ти, кіт, ти, воркіт, —
На віконечко— скік.
А з віконця— на торжок,
Купив собі кожушок.

Та й і став воркотать,
Галі спатки не давать.
Треба котка піймать,
Вушка сірі нам'ять,
Та вигнати з хати,
Щоб не шкодив спати.

Ой ти кіт ... Читати далі »

А-а, котів два,
Сірі-білі обидва,
По бережку ходили
Та качечку ловили.
А качечку на юшечку,
А пір’ячко в подушечку,
Щоб дитинка була спала,
Була спала, не кричала,
А-а-а-а! А-а-а-а!

Ой ти, кіт, ти, воркіт,—
На віконечко— скік.
А з віконця— на торжок,
Купив собі кожушок.

Та шапочку боброву,
Та стьожечку шовкову.
Треба з кота зняти
І дитині дати.

Ой ти, кіт, ти, воркіт, —
На віконечко— скік.
А з віконця— на торжок,
Купив собі кожушок.

Та й і став воркотать,
Галі спатки не давать.
Треба котка піймать,
Вушка сірі нам'ять,
Та вигнати з хати,
Щоб не шкодив спати.

Ой ти кіт ... Читати далі »

- Не йди, кицю, по водицю,
Бо впадеш в криницю.

Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю.

Пішов котик рятувати,
А вже киці не видати.

Взяв кицю за вухо,
Положив, де сухо.

- Лежи, кицю, тута,
А я знайду прута.
Ще до прута не дійшов,
А вже киці не знайшов.

На високій горі стоїт серна,
Ножками преберат, бо би жерла,
І я би так преберала,
Же бим таки ножки мала,
Як та серна.
Записав Михайло Соболевський, село Костарівці