Їжачок-мандрівничок.

   Одного погожого ранку їжачок, як і завжди, спостерігав схід сонця. «Краса невимовна….»подумав їжачок. «Цікаво, а що там, за Малгорою, звідки сходить сонечко ???», і вирішив він піти і довідатися. Зібрав їжачок свій наплічник: поклав туди харчі, пиття і помандрував. Три дні йшов їжачок, аж поки не вийшов до глиняної дороги біля мальовничого села. Побачив криничку і вирішив відпочити у її затінку. До села залишалося зовсім небагато  іти. Але їжачок не мав сил швидко бігти, він був голодний, а харчів у наплічнику вже не було. Вони закінчилися, бо їжачок з'їв все дорогою.

   Поволі добрівши до села, їжачок ліг в травичку під тином першої ж хатини щоб перепочити. Коли прокинувся над ним стояли цікаві діти і розглядали його голочки. Їжачок зафуркотів і згорнувся в клубочок. Діти й далі з цікавістю розглядали гостя. А Петрик, хлопчик що жив у тій хатині, біля якої спав їжачок, поспішив додому. Він вирішив пошукати щось смачненьке, щоб пригостити їжачка. Петрик приніс їжачку молока, сухих ягід і грибочків.

   Коли діти довго не розходилися, їжачок заховався під кущик у травичку від допитливих оченят, а вже згодом, добряче попоївши, забрав у свою торбинку те що залишилось. Їжачок помандрував далі, в думках дякуючи Петрику за його доброту і гостинність. Він подумав що обов'язково випаде нагода  йому подякувати. Так і сталося. Коли Петрик з дідусем пішли до лісу по гриби, їжачок показав їм хороше  місце на якому росло багато смачненьких білих грибочків.