Мережана сніжинка

   Прийшла зима. Вітерець похитував верхівки дерев, що були без листя, тільки ялинки гойдали  зеленими гілочками. Звірята спали чи грілися у теплих і затишних  домівках. Тільки от їжачку не сиділося дома. Прокинувшись вранці, він побачив як гарно розмалював мороз шибки на його віконечку. І вирішив тепло вдягнутися і піти погуляти по зимовому лісі. Сніг покрив усе довкола теплою і пухнастою шубкою. Сніг падав цілу ніч. Надворі був мороз і сніг скрипів під їжаковими лапками: рип, рип, рип, рип. Присвітило сонечко і білосніжна ковдра стала виблискувати мов срібло.

   Казково…подумав їжачок. І побачив, як з неба знов почав падати сніг. Одна сніжинка впала йому на носик, одна на шубку, а ось одна на рукавичку. Їжачок почав розглядати сніжинку. Вона була як мереживо, яке вміла робити бабуся. Ніжна і тендітна сніжинка. Ось він почав розглядати другу сніжинку. Чудо – вони всі різні, різні і кожна по своєму гарна.