Фільм за романом

Умберто Еко

Ім'я троянди.

   Це було щось надзвичайного, а можливо і ні, можливо так я сприймаю всі фільми і події, що варті моєї уваги.

   Середньовіччя, бенедиктинський монастир, монахи францисканці...атмосфера переносить тебе в часи давні, а разом з тим, жорстокі і безглузді (тут говорю про інквізицію і дволикість, страх і обман,  загадку людського серця і таємницю вбивства, жагу до знань, і одночасне нівелювання їх вартості). Це можна переосмислювати по-різному, залежно від контексту і емоцій пережитих, внаслідок перегляду фільму.

   Сюжет полягає в тому, що монах францисканець разом зі своїм послушником прибувають до бенедиктинського монастиря, де твориться щось неймовірне. За словами одного з монахів: «диявол замешкав серед них», і в стінах монастиря панує страх і розпач. Для того щоб зберегти, вірніше повернути, спокій у стіни цього «осередку святості», настоятель пропонує брату францисканцю розслідувати цю справу, покладаючись на його розум і кмітливість, а разом з тим, дає зрозуміти – виявлене не повинно бути розголошене, радше – забуте.

   Пригоди розпочинаються...

Так от, різними методами брат намагається встановити причини гибелі тих нещасних, що вже не зможуть розповісти про це... йому це вдається, поволі він розпутує клубок загадок і містики, яка оповила ці злощасні події.

В центрі загадки – бібліотека, жага людини до знань, до заборонених, захованих в потаємних лабіринтах мовчазного сховища думки і витворів мистецтва слова.

Що приховується за таким явищем, як сміх – розбещеність, позбавлення страху чи вміння сприймати речі відповідно до їх змісту?

Сміх – строго заборонений в монастирі. Навіть гаряча дискусія брата францисканця з преподобним – не дає позитивного результату, тільки розлючує старця – всі аргументи якого – проти цього явища.

Чому так ? На його думку сміх позбавляє людину страху перед дияволом, таким чином, не має більше причини звертатися до Бога, сміх – уподібнює людину до мавпи, спотворюючи її обличчя... на мою думку це – абсурд, але цей абсурд стає правдою, єдиною і безпомилковою для братів монастиря. Від них приховують книгу, що називають ненаписаною, тобто неіснуючою – книгу про Комедію.

Книгу – яка «приносить» смерть, тим хто прагне знання, хоче скоштувати «забороненого плоду » і віднайти істину, принаймні для себе.

Смерть – подається як винагорода за цікавість...

Інквізиція.... Що може бути жорстокіше?

 Ніколи б не хотіла жити в середньовіччі....Коли переглядала фільм, в один момент з'явилося бажання втекти,  було надзвичайне відчуття присутності в тому часі, споглядання подій не з екрану – а власними очима.

Очевидець... ніколи б не бажала стати ним.

Жорстокість, безглуздість, страх, обман, дволикість, прагнення виправдати «високу» мету ницими засобами.

Кара  породжена спотвореним сприйняттям дійсності. Викривленням фактів – породжує смерть, яку здавалось би нічим не зупинити. Але дійсність показує протилежне .

Молитва змінює все.

Хлопець-монах закохується в дівчину, покинуту всіма, її доля – смерть, присуджена Інквізицією. Він вірить, що може їй допомогти. Знаючи, що виступи  проти Інквізиції «заохочуються» він обирає останній вихід – молитву. З гарячим проханням він звертається до Богородиці, про спасіння цієї нещасної... багато страхітливих подій передувало цьому, але забігаючи на перед, скажу – вона була врятована, чудом залишилася жива.

Містика смерті в лабіринтах бібліотеки.

Сюжет розгортався з логічною послідовністю, на фоні різного роду картин – смерть, дослідження тіла, докази,  підозри – теорія справджувалася, і в голові у брата була чітка  картина злочину, важко було віднайти останню ланку – того хто був в основі, хто прагнув «перемоги над злом». Та цікавість і прагнення дізнатися правду виводить з темряви на світло, дає відповідь на запитання, показує дорогу смертної кари.... Коли монахи францисканці ще раз відвідали віднайдену бібліотеку – віднайшли там преподобного старця. Вони прийшли за книгою і попросили показати її. Старець чекав на них давно. Ввічливо, з іронією в голосі він запропонував перечитати книгу – книгу, що несла смерть. Брат обережно, користуючись рукавицею, розпочав перегортати сторінки. Перечитував з увагою і без поспіху. Та в старця був неспокій – «коли подіє отрута?».... Та все трапилось не так як він це бачив. Від ліхтаря, що випав із рук молодого монаха загорілася бібліотека, преподобний  загинув у стінах свого « сховища від світу», несучи зі собою в могилу таємницю про Комедію, монах-послушник за наказом наставника покинув палаючу в'язницю, а брат чудом врятувавшись виніс – найбільшу цінність – кілька книг.

 Тим часом надворі згасали останні вогні інквізиційних вогнищ – на яких згоріли два брати признані єретиками, дівчина – врятувалася.

Кінець для інквізитора був страшним – смерть. Вона жахлива, коли несподівано і в такий жахливий спосіб доганяє людину, що нестримно намагається втекти. Але яка безглузда та втеча!

Розповідь завершена, а емоції пережиті під час перегляду ще довго тримають у психологічні напрузі, підсвідомо переосмислюєш події...події, що були жорстокими і страхітливими, події, що не можна викинути із історії.